КОДКӦД СЁРНИТІС МИШУК

Тулыс. Шондіыс лышкыда койӧ югӧръяссӧ. Ягын лымйыс пӧшти абу нин. Сынӧдыс гулыд.

Маланья нима Ош аслас пиыскӧд петісны нин гуысь. Пиыс ичӧт на, шуӧны Мишукӧн. Мишук пукалӧ гу дорас шонді водзын да шонтысьӧ, а мамыс муніс сёян корсьны. Мишук дыр виччысис, весиг гажтӧмыс босьтіс. Мыйла сы дыра абу мамыс? Гашкӧ, воши да? Час, ме сійӧс чукӧста, — шуис сійӧ, сэсся кайис мыр вылӧ, сувтіс кык кок йылӧ, и лапаяссӧ пуктіс вом дорас да горӧдіс: А-у-у-у!

Недыр мысти вӧр пытшсяньыс сылы кодкӧ вочавидзис: А-у-у-у!..

— Тайӧ абу мамлӧн гӧлӧсыс... Коді сэні вермас лоны? — думыштіс Мишук да чошкӧдіс пельяссӧ. Сійӧ повзискодь, но век жӧ смелмӧдчис да юаліс:

— Коді тэ?

— Тэ-э-э, — шыасис кодкӧ вӧр пытшкӧссянь да бара лоис чӧв-лӧнь.

— Ме али мый? Ме ошпи, Мишукӧн шуӧны, быдма да Микайлӧ Потапычӧн лоа... А тэ коді?

— Ді-і-і, — бара кодкӧ шыасис вӧрсянь.

— Тэнӧ тадзи шуӧны? — юаліс Мишук. — Кутшӧм тешкодь нимыд... Лок татчӧ ме дінӧ...

—Инӧ-ӧ-ӧ, — вочавидзисны вӧр пытшкӧссянь...

— Он кӧ лок, ме тэ дінӧ локта... Сӧмын эн дзебсясь.

Мишук пырис вӧр пиӧ. Гӧгӧр видзӧдліс. Гӧлӧсыс быттьӧ неылын, а матігӧгӧрын некод оз тыдав.

Кор бӧр локтіс гу дорас, мамыс сэні нин вӧлі. Мишук заводитіс сёйны и сёйигас дзикӧдз вунӧдіс сы йылысь, кодкӧд сійӧ сёрнитіс. Сійӧ сідзи и эз тӧдмав, коді дзебсясис вӧрас...

Челядь, гашкӧ ті тӧданныд, кодкӧд Мишукыс сёрнитіс?