ПӦРЫСЬ ГОЗЪЯ СТАРИКИ
Пӧльыс сур дозъя, пӧчыс печкана Зима на дворѣ, у огня старики,
Пуксьӧмаӧсь кыкӧн Подъ вечеръ, сидятъ себѣ двое.
Рытын би дорӧ — и кузь сёрниныс Старуха за прялкой, за кружкой старикъ.
Мунӧ ньӧжйӧникӧн. Сидятъ, вспоминая былое.
Сёрнитӧны сэн важся олӧмсӧ, И много и долго толкуютъ они
Код нин тӧдсьыс вунӧм, О дняхъ, что казалось забыты,
Кодыр вӧліс вир пӧчлӧн чужӧмас Когда у ней перлы сверкали въ очахъ,
И тшап ветлӧм-мунӧм. Пылали румянцемъ ланиты.
Морта-мортыслы паныд оз шуны. О дѣтяхъ дѣтей, о своихъ землякахъ
«Мый эз вӧвлы миян! Толкуютъ, другъ другу все вторя,
Наян томлунӧй! Ӧні эмӧсь нин О зелени яркой луговъ и долинъ,
Пияннымлӧн пиян!» О шумѣ угрюмаго моря.
Сідз пыр сёрниас томлун гаравсьӧ, И много и долго толкуютъ они
Код нин тӧдсьыс вунӧм, О дняхъ, что казалось забыты,
Кодыр вӧліс вир пӧчлӧн чужӧмас Когда у ней перлы сверкали въ очахъ,
И тшап ветлӧм-мунӧм. Пылали румянцемъ ланиты.
Сёрнитӧны, мый уна бур йӧз нин Они вспоминали усопшихъ друзей,
Куйлӧ вичко дорас — Лежащихъ на тихомъ погостѣ;
И шог найӧлы шуны: регыд ен И грустно имъ вздумать, что скоро свезутъ
Сэтчӧ-й найӧс корас. Туда же ихъ старыя кости!
Коді вермис мый, босьтіс олӧмлысь, Но каждый изъ нихъ взялъ у жизни что могъ.
Аддзывлісны гажсӧ, Любила ихъ радость живая.
Гаралӧны сідз ньӧжйӧн ас костас И вотъ, — то смѣются, то плачутъ они,
Пӧрысь гозъя важсӧ. О старыхъ годахъ вспоминая.
Комиӧн гижис
Ӧльӧш Иван
Рочӧн гижис
Плещеев Алексей Николаевич